Моя історія
Я народився у звичайнісінькій родині у Вінниці — маленькому містечку України. Це сталося 5 травня 1969 року. Що кумедно — рівно через 9 місяців після весілля моїх батьків. Ми часто жартуємо в сімейному колі, що мене зачали в першу ж шлюбну ніч.
У дитинстві я відчував суперечливі почуття. З одного боку — дуже теплі стосунки в родині. Але з іншого — ненависна школа. Я всім серцем не хотів туди ходити. Погано вчився і не робив уроки. Відверто кажучи, школа для мене була в’язницею. Але батьки мене в моєму бунтарстві не підтримували. Вони були на боці системи. Як і, мабуть, більшість батьків.
Проте бунтар усередині мене йшов всупереч системі. Це, до слова, ще не раз вплине на мою подальшу долю. Уже тоді в мені зароджувався маленький лідер.
Великий вплив на моє життя справили спорт і музика. До 14 років я активно займався футболом. А після — дуже сильно захопився музикою. Весь свій вільний час я приділяв заняттям у музичній школі. І у свої 16 років уже вважався найкращим тромбоністом у місті. На цьому я, природно, не зупинився. У мені загорілося бажання стати найкращим у світі! Саме тому я вступив до Музичного училища імені Римського-Корсакова при Ленінградській Консерваторії. І став вчитися у найкращого тромбоніста на ті часи — Віктора Федоровича Венгловського. Чим пишаюся досі.
Не дивлячись на всі досягнення, душа вимагала свободи. Я більше не міг жити в Радянському Союзі. Я задихався тут. Комуністична ідеологія викликала в мені якусь алергію. Не можна було висловлювати свою думку, не можна було бути іншим. Я твердо розумів, що не зможу тут жити.
Але кошмар закінчився. Коли мені виповнилося 20 років, моїй родині вдалося переїхати до Нью-Йорка. Для мене ця країна асоціювалася з необмеженими можливостями. І справді — з перших же днів я задихав свободою.
Я вступив до найкращої музичної школи світу — «Juilliard School». І паралельно вийшов на роботу — потрібно було допомагати батькам. Але я зовсім не знав англійської мови, тому доводилося починати з миття посуду в ресторанах. Був, до речі, досвід і в McDonalds. Щоправда, недовгий — мене звідти вигнали через тиждень. Причиною було те, що я часто замислювався про своє, смажуючи котлети.
"не розумію" і у мене "немає мозку".
Як же він був здивований, коли через рік я приїхав до цього ресторану на новому BMW.
Той рік дійсно став для мене дуже поворотним. У мене з’ясувалося, що мені потрібно щось нове в житті. Заняття, яке захопить мене з головою. Але що саме — я не розумів. І в пошуках себе вступив до Queen’s University of Belfast на гуманітарне відділення. Став вивчати філософію, психологію, історію та подібні науки.
У 1991 році ми з другом вирішили переїхати в Сан-Дієго. Грошей майже не було. Ми знімали недороге житло — загалом, романтика!
Я продовжив навчатися в Каліфорнійському університеті. І паралельно почав працювати в юридичній фірмі на посаді секретаря. А вже через 7 місяців — став офіс-менеджером. У цей час я багато читав і вперше познайомився з вченнями про позитивне мислення, про успіх, багатство, гармонію та щастя.
Я почав вивчати матеріали з особистісного зростання. Читати правильну літературу.
Навчання надихало мене. Я запропонував партнерство засновнику юридичної фірми, в якій працював. Але мені, на щастя, відмовили. Чому на щастя? Тому що це стало поштовхом для створення власної юридичної компанії. Мій перший офіс — а радше кімнатка в офісному центрі в Сан-Дієго — коштував 200$ на місяць. А першим співробітником стала моя дівчина. У мене вже був досвід і певні знання. Тож моя компанія почала стрімко розвиватися.
Життя складалося чудово. Справи йшли в гору. Напевно, саме тому мій наступний крок не зрозумів ніхто. Можливо, і ви зараз не зрозумієте.
Я продав свій бізнес. А наступні 3 роки — пропрацював у міжнародній корпорації. Несподіваний хід, правда? Мене запитували: «Навіщо тобі це треба?» Адже все вже було добре. Бізнес приносив стабільний дохід. Здавалося, що життя вдалося.
Але я хотів більшого! Завдяки своїм наставникам я вже не міг мислити як любитель. Мені хотілося грати у вищій лізі. А корпорація, в якій я працював на той момент, уже була представлена в тридцяти п’яти країнах світу і мала річний оборот у чотири мільярди доларів.
У результаті разом з її засновниками я запустив і керував компанією продовольчого ритейлу MD Retail в Україні.
І в 2007 році відкрили п'ятдесят п'ять магазинів.
У 2009 році сімейні обставини змусили мене повернутися до Нью-Йорка. Там я організував перший Міжнародний університет лідерства. І об’єднав на одному майданчику найкращих учителів особистісного розвитку на російськомовному просторі.
Буквально через рік я зробив наступний важливий крок — заснував Школу Бізнесу та Вищу Школу Управління. Таким чином мені вдалося реалізувати свою потребу: передавати знання, навчати молодих підприємців і майбутніх лідерів. А ще Школа стала для мене місцем мого власного зростання.
У період з 2011 по 2020 рік я організовував і проводив бізнес-конференції в найбільших містах по всьому світу. Виступав спікером на тему бізнесу та особистісного розвитку. Загалом за моїми плечима 85 тренінгів і 15 бізнес-самітів, проведених у Болгарії, ОАЕ, на Кіпрі, Монако, Литві, Японії, Франції, Туреччині та багатьох великих містах Росії, України та Казахстану.
Минуло понад 10 років. Я так само передаю знання іншим людям. І отримую від цього величезне задоволення.
побудувати велику компанію міжнародного рівня.
Цікаво, що й у вирішенні цього завдання мені допомогла моя власна Школа.
Як я став співвласником компанії "Суші Майстер" і створив холдинг "Х100"?
З Олексієм Павловим, засновником компанії «Суші Майстер», я познайомився на моєму тренінгу в Туреччині. За його словами, саме завдяки навчанню в моїй Школі йому вдалося масштабувати компанію до 13 ресторанів у місті Тюмень. Я поспілкувався з ним тет-а-тет. Чітко побачив великий потенціал у цій ніші. І зрозумів, що його бізнес можна масштабувати по всьому світу. Ми уклали спільне партнерство і почали працювати разом.
Це сталося 2015 року. На момент написання цієї історії компанія «Суші Мастер» під моїм керівництвом зросла до 311 ресторанів за 4 роки. Наша географія налічує 138 міст в 11 країнах світу. Річний оборот компанії на зараз становить 5 млрд. А штат співробітників налічує більш ніж 4 тис. осіб. І з кожним днем мій азарт все більше розгорається.
І ми щодня наближаємося до цієї мети.
Але моя Школа допомагає не тільки студентам, які в ній навчаються. Насамперед, вона допомагає мені самому рости і розвиватися. І саме завдяки моїй програмі «Інвестування» наприкінці 2019 року в мене виникла ідея створити Холдинг «Х100»!
Холдинг «Х100» — це корпорація, до якої увійдуть 100+ великих, перспективних і високоприбуткових бізнесів.
За 2 роки я створив корпорацію, до якої входило 1700 точок у 23 брендах і в 15 країнах. Це було величезне зростання. Компанія стала однією з тих, що найшвидше розвиваються на російськомовному просторі.
До холдингу входили:
- Beauty-напрямки
- Суші-ресторани
- Мережа піцерій
- Продовольчий рітейл
- Рибні магазини
- Кіберспортивні арени
- І інші напрямки
2022 рік став переломним для холдингу, як і для багатьох інших компаній. Зараз узято вектор на розвиток мультибрендових кухонь у сфері доставки їжі на європейських ринках.
Мета, як і раніше, та сама: стати однією з великих компаній на світовій арені. У цьому мені допомагає Відкритий корпоративний університет, у якому я навчаю лідерів, підприємців і бізнесменів.
І глибоко впевнений у його успіху.
Які в мене цілі?
"Сьогодні я кращий, ніж учора" - цей вислів став не тільки моїм девізом, а й девізом моєї команди. Тисяч людей, які рухаються з нами до наміченої мети. Він означає щоденну наполегливу роботу над собою - розуміти більше, аналізувати глибше і просуватися далі. Коли ти стаєш кращим, а твої дії - якіснішими, то й результат не змушує себе чекати.
головною метою увійти в ТОП 10 найбільших
компаній світу.
Бізнес для мене давно перестав бути засобом заробляння грошей. Мене штовхають уперед мої власні амбіції. Це велика гра, де я хочу бути переможцем.